ПЬЕСЫ ДЛЯ ЮНЫХ АКТЁРОВ

БУДЕМО МИРОТВОРЦЯМИ

Дійові особи:

Ведучий
Артем
Полина, сестра Артема
Сашко
Вова

Перед завісою Ведучий.

Ведучий. Добрий день, дорогі глядачі! Сьогодні ми зіграємо сценку - приклад того, як неприємну ситуацію можна й адже потрібно вирішити мирним шляхом!

Завіса розкривається. На сцені кімната, де є дзеркало, стіл із чотирма стільцями. Артем перед дзеркалом вдягає спортивну форму футболіста.

Артем (крутячись перед дзеркалом). Здається... одягнув я все правильно... (Весело) А що?... Мені личить! От ще б трошки навчитися ногами фігури,... тобто м'яча, пересувати по полю...

У кімнату заходить сестра Артема - Полина.

Полина. Не зашкоджу, Артеме?
Артем. Заходь, заходь, Полина. От бачиш – я готов до футбольного турніру!
Полина. Я й не знала, що ти й футболом захоплюєшся.
Артем. Та ні! І не захоплююсь, і правил добре не знаю.
Полина. А як же?
Артем. Обставини призивають. Після гри розповім, що і як. А зараз треба вже бігти.
Полина. Після матчу повертайся з друзями, Артемка. Я тістечка спечу.
Артем. Спасибі, Полина! Прийдемо з Вовкою та Сашком. Думаю... годин до сьомої заявимося.
Полина. Чекаю! Бажаю вам виграти!
Артем. Дякую! Поки!

Артем іде за праву кулісу до «вихідних дверей» Полина йде за ліву кулісу.

Ведучий. Швидко пробіг час. І рівно о сьомій , чуєте?

Чутно різкі дзвінки вхідного дзвоника. Полина з’являється на сцені йде за ліву кулісу – відкрити «двері». Через мить у кімнату стрімко вбігає дуже схвильований Артем, плюхається на стілець. За ним поспішає стривожена Полина.

Полина (стривожено). Що з тобою, Артемка? За тобою, що, гоняться?
Артем. Вгадала! Саме так! Вовка й Сашко!
Полина. Що трапилось?
Артем. Я забив два голи!
Полина. Вітаю! Молодець!
Артем. Я забив два голи! … але у свої ж ворота!
Полина (розчаровано). Ну, ти, «професіонал», Артемка...
Артем. То ж воно і є. Тепер Вовка із Сашком мріють мене відлупцювати!

Знов чутно різкі дзвінкі в «вхідні двері». Вони повторюються раз за разом. Чутно крики Вови й Сашка.

Голос Вови. Артем! Виходь, мазила!
Голос Сашка. Не ховайся, нікчемний боягузе! Усе рівно поколотимо»!
Артем (підхоплюється зі стільца). Чуєш? Це вони! Прийдеться виходити. Краще раніш…
Полина (рішуче). Погодь, я відкрию.
Артем. Ні, ні! Вони так обурені, що, не дивлячись, тобі синців і наставлять!
Полина. Не хвилюйся, усе буде добре.
Артем. Ні, Полина! Я сам! Я не хочу ховатися за твою спину!
Полина. Я не збираюся тебе ховати! Я тільки відкрию двері. А ти піди поки умийся, та чайника уключи.

Артем іде зі сцени. Полина йде за ліву кулісу й повертається в кімнату із Сашком і Вовою

Полина (привітним голосом, спокійно). Заходьте, будь ласка. Які приємні гості!
Вова (розгублено). М-м-м... ми...
Сашко. Ми-и…
Ведучий. Дивиться, як Вова й Сашко збиті з толку. Бо ж вони замість Артема побачили перед собою незнайому й дуже привабливу дівчинку.
Вова. Про- про-бачте... Ми, напевно, квартирою помилилися…
Сашко. Артем нам потрібен...
Полина. Ні, ви не помилилися. І Артем дома. А ми давайте познайомимось. Ви, як я здогадуюся, Олександр і Володимир.
Вова. Так...я Вова
Сашко. А я Сашко. А...?
Полина. Дуже приємно, Вова й Сашко. А я - Полина, двоюрідна сестра Артемка. Я приїхала до Києва погостювати на пару днів. Покажете мені своє прекрасне місто?
Вова, Сашко. Ми? (
Із захватом). Із задоволенням!
Сашко ( радісно). Тільки збігаємо додому, переодягнемося!
Полина. Давайте сьогодні, на честь чудового знайомства, улаштуємо смачне чаювання, а завтра, з ранку й рушимо. Згодні?
Вова, Сашко (переглядаються. Потім згідно кивають головами й разом). Годиться!
Полина. От і чудово. А зараз ідіть у ванну, змийте пил футбольного бою, і прошу до столу.

Вова й Сашко йдуть. Полина теж іде й повертається із чашками й тістечками. Із чайником з’являється Артем. Він розливає чай по чашкам. З’являються вмиті й причесані Вова й Сашко.

Артем (дуже ввічливо). Сідайте, де вам зручно, друзі.

Хлопці так, щоб не помітила Полина, показують Артему кулаки й розсаджуються за столом. Сідають і Полина з Артемом.

Полина (підкладаючи тістечка Вові й Сашку). Будь ласка, хлопчики, пригощайтеся.
Вова (облизуючись). Чесно кажучи, нам не варто було б їсти стільки солодкого.
Сашко. Так, так! Адже післязавтра знову гра.
Полина. До післязавтра ще далеко. А завтра ми рушимо в тривалий похід. Так що цей бенкет вам не зашкодить.

Усі приймаються за тістечка й чай. Невелика пауза..

Полина. До речі, а як зіграли сьогодні?
Вова (із повним ротом) . М-м-м.. Та вже зіграли...
Сашко (проковтнувши). Ваш братик, Полина, умудрився вліпити два голи, своєї ж команді!
Полина (мов із жахом). Це жахливо, Артем! А як ти, узагалі, очутився у футбольній команді? Ти ж, начебто, тільки в шахах шкільний чемпіон?
Артемхвильовано виправдуючись). І я це ж саме тлумачив хлопцям! А вони – виручи, та виручи! От і виручив...
Полина. Так було, Вова, Сашко?
Вова. Розумієте, Полина, ми ледве нашкрябали в класі 11 чоловік. І раптом, хлоп, занедужав Владик – класний нападаючий! Довелося просити Артема виручити...
Сашко (пояснюючи). Тому що тренер сказав: «Немає повної команди – клас не бере участь у турнірі».
Вова. Але ми наказали Артему тільки бігати за нами по полю, а до м'яча навіть не доторкатися! А він, по-перше, не бігав, а стрибав, мов кінь шаховий, а потім...
Артем. А потім... у самих воріт мені пасанули м'яча прямо в ноги! І вони… вони самі по ньому я-я-к ударять!
Вова. І точнісінько у ворота! Щоправда – у наші ж...
Сашко. А другий м'яч? Теж самі ноги винні?
Артем. Я... я...
Полина. Та-а-к! Неприємна ситуація. Але ж, наскільки я знаю, такі провини трапляються й у дійсних, титулованих футболістів?
Вова. То правда...Бувають…

Пауза

Полина. Знаєте, друзі, я так думаю. Артем, звичайно, винен! Але ж винний тільки в тому, що погодився взятися не за свою справу! Згадайте одне народне прислів’я, що й застерігає: „ в чужий черевик ноги не сунь!”

Пауза

Сашко. Напевно..., ви, Полина, праві. А нам, Вова, треба було за ним краще дивитися!
Вова. Маєш рацію...
Полина. Ну, слава Богові, розібрали польоти. Сподіваюся, стусани відміняються?
Вова ( миролюбно). Та нехай вже живе.
Сашко (із миролюбною посмішкою). Пощадимо генія з шахів.
Артем ( із наснагою). Хлопці! Хлопці, а давайте: я навчу вас грати в шахи, а ви - мене у футбол, а?
Вова (безнадійно). Боюся, мені не здолати шахової премудрості.
Сашко. Гадаю, мені теж. Це гра для занадто розумних голів,... схожий до твоєї, Артемка.
Артем. Та що ви, хлопці? Здолаєте! Шахи так захоплюють! Не встигнете озирнутися, як полюбите їх не менше свого футболу!
Вова. А що, Сашко, давай спробуємо. Тренер раз-у-раз нам говорить: перш ніж по м'ячу вдарити – розумом розкинь!
Сашко ( у захопленні). Переконав! Станемо розвивати свій розум на шахах!
Артем. Ура-а, друзі! Хай живе спортивний взаємний обмін і... мир!

Задоволені хлопчики потискують один одному руки.
Всі актори виходять на авансцену й звертаються до глядачів.

.
Ведучий. Таким чудовим миром закінчилася історія, що ледь не зруйнувала дружбу трьох хлопчиків..
Вова. А най-головне, ми зрозуміли: у будь-якій неприємній ситуації, що погрожує сваркою, варто шукати й знайти мирне рішення!
Саша. Бо, мир - є вище благо людини - стверджує біблійна мудрість.
Полина. Тому й Сам Ісус Христос тих, хто прагнув мирити людей і гасити будь-яку ворожнечу, називав благословенними й звеличив їх так: «Блаженні миротворці...»
Артем. То ж будемо й ми завжди миротворцями!
Вова. І будьте здорові, друзі!
Саша. До нових зустрічей у нашому театрі!
Усі актори (разом). До побачення!

Актори розкланюються.