Перейти на русскую версию

Дійові особи:

Ведучий

Апостол Андрій

Учні апостола 1-й, 2-й

Князі:

Кий

Щек

Хорив

Либідь – їх сестро

На сцені на заднику пагорби(не менше трьох, краще сім) , що покриті лісами. Зблизу від авансцени – поляна з трьома пеньками.

На авансцені Ведучий.

Ведучий. Добрий день, любі друзі! У травні ми, всі кияни, завжди радісно святкуємо день нашого улюбленого міста Києва. Сьогодні ми хочемо розповісти дещо з його древньої історії. От послухайте. Колись, у сиву давнину, рікою Борисфен, що сьогодні зветься Дніпром, пливло судно. А в судні люди. І були це святий Апостол Андрій Первозваний зі своїми двома учнями. Приплили вони до високих пагорбів. Вийшли на пустельний берег стали під горами.

На сцені з’являються апостол Андрій і двоє його учнів. Вони оглядаються.

Апостол Андрій. Тут розташуємося та й відпочинемо.

Усі розсаджуються на пеньках.

1-й учень. Якою чарівною країною ми мандруємо! От і тут: всі пагорби у синіх лісах із звіриною, та ріка широченна повна рибою!

2-й учень. Істину кажеш, брате. Тільки, хоча і проплили ми вже чималенько, людей зустріли небагато, і ті – напівдикі .

Апостол Андрій. Це так. Країна ця ще мало знайома світові. Дехто зве її Скифією, інші – Сарматією. І люди тутешні на жаль ще грубі та неосвічені. Але ж слово Боже, що чують вони від нас із вами, зробить своє благословенне діло.

1-й учень. Вчителю! Я давно хотів спитати тебе, як ти став Апостолом Господа нашого Ісуса Христа?

Апостол Андрій. Бо я був першим, хто став Його щирим послідовником.

2-й учень. Тепер зрозуміло, шановний вчителю, чому прозвали тебе Андрієм Первозваним!

Апостол Андрій. А по вознесінню Спасителя нашого, Ісуса Христа на небо, усі апостоли за призначенням Його, хто сам, а хто, як я з вами, зі своїми учнями, пішли по землі сіяти серед народів Слово Боже, вчити людство доброті та любові одне до одного. І от що я передбачаю: прийде час, і на горах цих має бути город великий, і багато церков Бог воздвигне! І з міста цього піде слово Боже у всі землі цієї країни. А зараз ходімо, зрубаємо дуба і зробимо з нього хрест.

Апостол Андрій і учні йдуть зі сцени.

Ведучий. Так і вчинили. Пішли у бор та витесали великий хрест із доброго дуба.

Апостол Андрій і учні повертаються на сцену і встановлюють хреста зліва сцени.

1-й учень. О, щаслива земле! Нехай цей хрест до віку тобі ясніє у сонячному промінні! Ти така багата й гарна!

2-й учень. Що б тільки народ, що буде жити тут, умів і хотів цінувати дар цей Божій!

Усі разом. Амінь! Хай буде воля Господня!

Апостол Андрій. Ну, що ж учні мої любі, час нам йти далі.

Апостол Андрій і ученики йдуть зі сцени. Завіса закривається.

Ведучий. І пішли вони по Дніпру горі далі сіяти світло християнства на землях, які стали потім Україною. Минуло багато літ із тої пори, як постав на горі хрест Святого Андрія Первозваного, і прийшли на те місто люди словенського племені полян. Привели їх хоробрі та тямущі князі брати Кий, Щек і Хорив. А ще була з ними сестра їхня – Либідь.

На сцені з’являються брати Кий, Щек , Хорив, Либідь.

Щек. Яка чарівна країна!

Хорив. Ти правий, брате мій, Хорів! І в лісах так повно дичини! Є де нам полювати!

Либідь. І яка дивна велика ріка! А маленькі річки теж так весело дзюрчать!

Кий. Ну що ж, тут і заложимо оселі для своїх родів. Як старший з вас, я оселюсь на самій високій горі із синіми борами. Назву її Зборичивою.

Щек. А я Щек, оселюся на тій, що поруч . Хай буде ця гора називатися Щекавицею.

Хорив. Добре. А я посяду отам, вище по річці, на узгір’ї, і назву його Хоревицею.

Кий. А тобі , сестро наша люба, ми збудуємо оселю он на березі тієї невеличкої річечці. І хай вона така блискуча , чиста, буде зватися на твоє ім'я – річка Либідь.

Либідь. Спасибі, брати мої рідні! А ще послухайте мене. Подивиться, які мальовничі пагорбів! Давайте збудуємо тут місто, велике та прекрасне! Щоб, хто б не пропливав повз, захотів пристати до берега та завітати до нас. І піде добра слава про наше місто по всій землі.

Кий. Розумні речі твої, сестро!

Щек. Я цієї же думки.

Хорив. І я!

Либідь. Дуже рада нашій згоді!

Щек. А як назвемо наше місто?

Либідь. Я гадаю так. На цю прекрасну землю привів нас Кий. То і назвемо майбутнє місто на ім’я брата нашого старшого – Київ.

Хорив (урочисто). Київ... Дуже гарно! Згоден!

Щек. І мені подобається!

Кий. Що ж, дуже пишатимусь такою честю. А тепер візьмемося дружно за роботу: будемо ліс вирубати та будувати перші хати майбутнього великого Києва.

Усі актори виходять на авансцену та звертаються до глядачів.

Ведучий. Так, за переказом древнього літописця Нестора, апостол Андрій благословив, а легендарні брати Кий, Щек і Хорив з із своєю сестрою Либідь зародили наше улюблене місто Київ.

Либідь. Збулося пророкування Апостола Андрія Первозваного. З віками розросталося місто Кия та набирало чудової краси.

Кий. Багато разів вороги вимишляли: не бути Києву на світі!

Щек. Не раз руйнували вони місто і його християнські, по звірячому полонили наші землі!

Хорив. Але ж знов і знов піднімався наш народ за волю та віру свою і повертав свободу і відроджував Київ!

1-й учень. Тому і розмістив Київ у своєму гербі постать Святого Архангела Михайла – покровителя усіх воїнів, що б’ються за праве діло.

2-й учень. Його блискуча фігура підноситься сьогодні і на улюбленому киянами Майдані Незалежності.

Апостол Андрій. А у прегарному древньому куточку Києва викрашається незрівнянна церква – Андріївська, що зведена там, де, по переказу, і був уритий благословенний хрест Апостола Андрія Первозваного.

Ведучий. Нехай же наш улюблений Київ і далі живе та квітне разом із благословенною Україною!

А ми, діти, давайте будемо рости освіченими, розумними, в любові один до одного. Давайте станемо гідними людьми, що уміють і хочуть цінувати дар цей Божій – нашу прекрасну батьківщину і її більш, як повтори тисячолітню столицю – Київ!

Усі актори. І будемо здорові , друзі, і до нових зустріч у нашому театрі.

Актори позкланюються.