ПЬЕСЫ ДЛЯ ЮНЫХ АКТЁРОВ

КИЦЯ САРДЕЛЬКА I ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО

За мотивами казки із книги Лесі Вороніной «Прибулець з Країни Нямликів».


Дійові особи:

Ведучий

Ганна Петрівна, вихователька у дитсадочку.

Оленка, дівчинка п’яти – шести років.

Буцик, прибулець з країни Нямликів.

Киця Сарделька


На авансцені Ведучий. На сцені кімната Оленки. Вона сидить у кріслі, про щось сумно міркуючи.



Ведучий. Добрий день, наші любі глядачі. Сьогодні подивиться виставу про казкову пригоду дівчинки Оленки. Оленка ще маленька і ходить в дитсадок. Там у неї багато хороших друзів і любима вихователька Ганна Петрівна. Зараз ми бачимо Оленку у своєї кімнаті. Вона про щось міркує, але думки дівчинці зовсім не весели.


Оленка. І чому Ганна Петрівна вже три дні така сумна? Ми ж так добре поводимося! А вона все рівно зажурена, і адже не хоче більше нам розповідати про казкову країну, що начебто існує за шпалерами...


В кімнаті з’являється Буцик.


Буцик. Привіт, Оленка! А я твій гість з тої чарівної країни, що жиіе за шпалерами.


Оленка вкрай здивована . Вона встає з крісла й,з відкритим ротом , дивиться на Буцика.


Буцик. Чуєш? При- и -віт! Може врешті ти закриєш рота?

Оленка. При ... Привіт! Будьте здорові і ласкаво просимо!

Буцик. Он, яка ж ти вихована!

Оленка. Так нас навчає улюблена наша вихователька Ганна Петрівна.

Буцик. А з мене люди буркуху зробили! Своїми перебудовами квартир вони постійно лишають мій народ житла: руйнують стінки, довбають чи свердлять у них дірки, забивають цвяхи, без кінця міняють шпалери і таке інше! То ж мені і не до чемності. Не ображайся на мене, добре? Давай краще подружимось.

Оленка. З радістю! Так ви живете під... за шпалерами!

Буцик. Так . Я - з чарівної країни Нямликів.

Оленка. Ой, як цікаво! А як Вас звуть?

Буцик. Звертайся до мене просто – Буцик.

Оленка. Дуже рада знайомству, Буцик! Це ж про вас, нямликів, нам розповідала Ганна Петрівна!

Буцик. Цікаво, що ж саме вона розповіла?

Оленка. А от послухай. У нашому садочку є бешкетник Сашко. Він узяв і, пустуючи, відірвав в іграшковому залі великий шматок шпалери. А Ганна Петрівна сказала, що так не можна робити , щоб не нашкодити крихітним мешканцям казкової країни, що живуть там,за шпалерами.

Буцик (розчаровано). Так. Там за шпалерами ми, нямлики, крихітні. Але ми усі чарівники і, коли виходимо із-під шпалер, перетворюємось в схожих на людей. А що ти ще знаєш про нас?

Оленка (засмучено). А більш нічого. Бо і вчора й сьогодні Ганна Петрівна не захотіла розповідати більше про вас. Уже цілих два дні вона ходить чомусь дуже сумна.

Буцик. Авжеж! Будеш сумний, як стануться такі неприємності!

Оленка. Шановний, так Ви знаєте, що у неї сталося?

Буцик. Слухай , Оленка! Від твого увічливого звернення я ніяковію. Давай будемо на ти – ми ж друзі!

Оленка. Нас так виховує Ганна Петрівна. Але... я спробую. То ж, Буцику, дорогенький, розкажи, будь ласка, чому Ганна Петрівна така зажурена, і може ви... ти знаєш, як їй допомогти? Вона така добра! Ми всі її любимо.

Буцик. Будеш зажурливою, коли не поспиш дві ночі вряд! Ваша Ганна Петрівна упевнена, що захворіла її киця - Сарделька. І все, про що мріяла і вчора й сьогодні твоя улюблена вихователька - це скоріше повернутися додому, скрутитися на ліжку клубочком біля своєї любої чотирилапої подружки й заснути.

Олянка. Що ж тепер робити? Як вилікувати її кицьку? Раптом вона не видужає?

Буцик. А ніяк не треба лікувати.

Оленка. Чому ти такий безсердечний?

Буцик. Це не я безсердечний, а киця Сарделька. Бо вона зовсім і не .... Давай зробимо так: зараз ти йди і лягай вже спати. А завтра, у ранці, коли ти будеш у садку вже доїдати манну кашу, там з’явлюся і я. Зразу ж після сніданку ми з тобою почнемо діяти. Ну, а зараз бувай!

Оленка. До побачення завтра, Буцик!


Буцик йде зі сцени. Завіса закривається.


Ведучий. На завтра ж було так, як і пообіцяв Буцик. Дівчинка, дожидаючись свого нового друга , навмисно їла повільніше, чим звичайно. Це не сподобалося Ганні Петрівні, і вона стала докоряти дівчинці.


Завіса розкривається. На сцені стіл, за яким над тарілкою з кашею сидить Оленка. Біля столу є ще один вільний стілець Оленка дуже неохоче їсть. Перед столом з’являється Ганна Петрівна.


Ганна Петрівна. Оленка! Годі мріяти над повною тарілкою? Усі діти давно побігли гратися! Якщо зараз же не закінчиш снідати....

Раптом Ганна Петрівна повільно опускається на стілець, завмирає, заплющує очі і починає буркотіти.


Ганна Петрівна. Киць-киць-киць.... ну поїш трішечки... ти ж уже третій день голодуєш.... Захворіла моя люба, люба мо... (засинає).

Оленка (переполошившись). Ой, Ганна Петрівна, що це з вами? Що? (Розгублено) Заснула...


З’являється Буцик .


Буцик. Не хвилюйся, Оленка. Це моя робота. Поки Ганна Петрівна солодко спить і бачить свою кицьку, ми с тобою вмить злітаємо до неї до дому і врятуємо, (з іронією) „нещасну” кішечку!

Оленка. Я правильно зрозуміла – ми злітаємо?

Буцик. Так, так! Ми ж нямликі чарівники! Тільки пригости мене своєю кашею і побачиш.

Оленка. Та їж на здоров’я! Он скільки її залишилося.

Буцик (чавкає і їсть руками). Ням, ням! М-м-м! Ням, ням!

Оленка. Який ти зараз смішненький, Буцику! Жменями набираєш кашу та мружишся від задоволення.

Буцик. Ням! Ням! Бо манна каша - найулюбленіша страва нямликів! Бо саме вона робить нас чарівниками. Їж і ти її побільше. Може станеш теж чарівницею. Але що будеш здорова та не слабенька , так, то - обов’язково!

Оленка. Добре, Буцику, я тебе послухаюсь.

Буцик. Ну досить баличків ! То ж у дорогу! Тримаємось міцно за руки!( бере міцно за руку Оленку). Так! Вийдемо на ганок и полетімо-о-о!


Оленка і Буцик йдуть зі сцени. Чутно звук літака, що злітає.

Зависа закривається.


Ведучий. Оленка моргнути не устигла, як вони з Буциком опустилися біля домівки Ганни Петрівни і тихесенько зайшли у кімнату.


Зависа розкривається. В кімнаті з’являються Оленка і Буцик,

і у дальньому кутку бачать кицю. Біля киці пуста коробка з-під сметани,

крихти сиру, а сама вона доїдає ковалик ковбаси.


Сарделька ( доїдаючи ковбасу, дуже задоволено муркотить) . Мяу! Мр-р-р. Мяу! Мр-ррр


Муркотіння тихенько продовжується під час розмови дітей.


Буцик (не голосно та з іронією). От і наша (підкреслено) „бідна хвора”, що три дні відмовлялася від їжі..

Оленка. Неймовірно! Як же вона відкрила холодильник? А баночку з-під сметани?

Буцик (констатуючи). Сметана вся вилизана, от ковбаси осталися тільки хвостики, от сиру крихітки. Добрий обід, як ти гадаєш, Оленка?

Оленка ( теж не голосно). Дуже добрий й смачний. Он як вона муркотить та облизується. Й не дивно, що нас і не бачить, і не чує..

Буцик. Дивись, Оленка: Сарделька вже замітає сліди своїх безсоромних дій, і залишки заштовхує лапами у дірочку під плінтусом!

Оленка (обурено, але ще не голосно). Нічого собі - хвора киця! Вона ж просто дурить свою господиню! Галина Петрівна дві ночі не стулила очей, доглядаючи свою болящу кицю, а насправді, виявляється, що Сарделька – звичайнісінька актриса - симулянтка!

Буцик (у голос). Та й ще й яка симулянтка!

Ведучий. І тут Сарделька почула такі й побачила гостей і вмить шльопнулася на підлогу.

Сарделька ( побачивши гостей, брякається на підлогу і дуже жалібно). Мяу-у-у, Мяу-у-у...

Оленка (докірливо). Помилуйся, Буцику, яка перед нами хитрюга ! Побачила, що виверти її розкрити й впала на підлогу, мов і лапи не тримають хвору.

Буцик. Зараз ми її вилікуємо! От візьмемо віника й відлупцюємо її «хвору»!

Олянка. Ой, Буцику, їй буде боляче!

Буцик. Не думаю! Ми трішечки, а потім спитаємо: розповідай, нахаба, чому ти дуриш свою чудову господиню?

Сарделька. Ну, досить, Буцику! Не треба віника. Бачу вас не проведеш, як мою обожнену господиню. Зараз я все поясню.

Буцик. Здорово ж ти її обожнюєш - знущаєшся, удаючись хворою!

Оленка. Заставляєш її так тривожиться, що вона не спить ночами!

Сарделька. Ні! Я не хочу цього! Я тільки хочу, щоб вона нікуди не виходила з дому, а весь час була зі мною! А я сидітиму у неї на колінцях та муркотітиму від задоволення. мяу-у-у. мр-р-р

Оленка (докірливо). Що ж ти , Сарделька, тільки про себе і думаєш? А Ганна Петрівна що дня стає сумніша й сумніша через твої фокуси!

Буцик. Погано, що подібними хитрощам іноді користуються і деякі Оленки, бува.

Оленка ( здивовано). Ти це, про що, про кого закидаєш? (Обурено.) Про які це - Оленки?

Буцик. А хто прикладав термометра до гарячої батареї? Мама повірила, що в тебе висока температура, бо ртутний стовпчик підскочив аж до сорока градусів! Пригадуєш, як вона перелякалась? І подумала, що в тебе страшний грип!

Олянка. Ой, Буцику, мені зараз так соромно! Адже провалитися крізь землю хочеться! А тоді мені дуже хотілося щоб мама залишилася вдома, щоб я змогла подивитися нові мультики. Але таке було, єдиний разочок!

Буцик. От тепер і запам’ятай на все життя: ніколи, ні жодного разочка, не можна хитро користуватися тим, що тебе люблять. Це нечесно!

Оленка. Звісно, Буцику! Я це пойняла й запам’ятала, коли бабуся розповіла мені про золоте правило.

Буцик. Що це за правило, а ще й золоте?

Оленка (задоволена). Я вже думала, шановний Буцику, що ти знаєш про все на світі! А виходить не все. Золоте правило, говоре моя бабусю, є най головне у житті кожної людини! Воно так навчає (дуже урочисто): поступай з іншими так, як хочеш, щоб вони поступали з тобою!

Буцик ( роздумливо повторює). Поступай з іншими так, як хочеш, щоб вони поступали з тобою! Так?

Оленка. Так, так.

Буцик. Дійсно, добре правило! Навчу я йому і своїх друзів, нямликів. А ти, Сарделька, все зрозуміла?

Сарделька. Авжеж! Мяу! Мяу! Ніколи більш не стану обманювати свою господиню! Буду тільки радувати її своїми ніжностями! Повірте мені, будь ласка! Мяу!


Чутно ніжний дзвоник.


Оленка. Що це так ніжно дзеленькає?

Буцик. Це мені нагадують, що моя чарівницька сила скоро скінчиться. Зараз ми миттю перенесемося з тобою у дитсадок і попрощаємося.

Олянка. А як же Ганна Петрівна? Так і буде спати?

Буцик. Не хвилюйся. Як тільки ти з’явишся у їдальні, твоя улюблена вихователька прокинеться у чудовому настрою.

Оленка. Буцику, міленький. мені не хочеться прощатися! Оставайся з нами у садочку! Усі діти страшенна зрадіють!

Буцик. Це неможливо, Олянка. У мене в моєї країні теж багато справ. Але ж запам’ятай - щонеділі я буду відвідувати тебе, і ми стобою зробимо ще не одну добру справу.


Завіса закривається.


Ведучий. І от Буцик і Оленка знов міцно взялись за руки, і через мить Оленка опиналася перед Ганною Петрівною


Завіса одкривається. На сцені знов столова дитсадка. Оленка вже перед Ганною Петрівною, яка не спить, а добре й весело усміхається.!



Ганна Петрівна (взявши в руки тарілку Оленки). Яка ж ти молодець, Оленочко, нарешті все з’їла! Аж тарілка блищить. Давай свою рученьку й пішли на ігровий майданчик.


Усі актори виходять на авансцену , звертаються до глядачів.


Ганна Петрівна. Дорогі наші глядачі! Давайте усі, усі будемо добре пам’ятати, що…

Киця Сарделька (продовжує переконливо). Не можна (!) хитро , нечесно користуватися тим, що тебе люблять!

Оленка. Ще було б дуже, дуже добре , якби ми усі завжди шли у життю по золотому правилу, яке вчить:

Буцик (переконливо).. «Усе, що ви бажаєте, щоб люди вам чинили, те і ви чиніть їм».

Усі актори. І будемо усі здорові!


Актори розкланюються.