КНЯГИНЯ ОЛЬГА
«Отже, була Ольга предтечею християнської землі…»
Літописець Нестор, «Повісті временних літ».
Дійові особи:
Ведучий 1, 2
Ольга, княгиня
Костянтин Порфірородний, візантійський імператор (цар)
Охоронці біля трону Костянтина, два
Придворний імператора
Завіса закрита. Перед завісою Ведучи по бокам авансцени.
Ведучий 1 (проникливо). Любий Київ… Златоверхий Храм на Михайлівській площі… Чудовий пам’ятник княгині Ольги на ній … А хто була ця княгиня, за що вшанована так її пам’ять?
Ведучий 2. Княгиня Ольга панувала на Київських землях після загибелі свого чоловіка, князя Ігоря. Вона правила дуже розумно та успішно. Головним же ділом в її житті була благочестива подорож до Константинополя, столиці християнської Візантійської імперії та прийняття християнської віри.
Ведучий 1. Про блискучий розум княгині Ольги свідчать не мало подій, записаних в літописі. Так, перебуваючи в Царграді, так називали Константинополь слов’яни, Ольга хитромудро уникла домагань могутнього імператора стати її чоловіком, і тим не дозволила візантійцям хазяйнувати на київських землях.
Ведучий 2. Про цю подію і буде наш наша розповідь.
Завіса розкривається.
На сцені цар Костянтин сидить на золотому троні. З боків трону –охоронці. Поруч з троном золотий стілець. З’являється придворний.
Придворний. Мій царю! Прибуло мирне посольство володарки київських земель княгині Ольги. Княгиня просить аудієнції.
Імператор. Що знаємо про неї?
Придворний. Княгиня – вдовиця славетного князя Ігоря. Чув – розумна, мов Соломон. Мудро володіє і скріпляє свою державу. Як на мене – ще і дуже вродлива жінка.
Імператор. Чи велике посольство з княгинею?
Придворний. З нею двір – більше як сотня осіб.
Імператор. Розташуйте всіх як слід, а саму княгиню запросить до мене.
Придворний йде і повертається з Ольгою. Ольга вітає царя
шанобливим поклоном.
Імператор. Вітаю високоповажну княгиню у Константинополі. Слухаю тебе.
Ольга (стоячи). Пошана і тобі Костянтин Порфірородний. Я прибула до тебе, царю, поновити договір про дружбу, що був укладений між чоловіком моїм, великим князем Ігорем, та тобою, великими царем грецьким.
Імператор. С добрим ділом прийшла. Мир між нашими державами, це благодать Божа.
Ольга. А ще прийшла я до Візантії навчитися доброї мудрості, християнської. В подяку – подарую в ризницю найкращого вашого храму Святої Софії золотий, перлами прикрашений таріль з різьбленим образком Христа.
Імператор. Дійсно кажуть про тебе, велика княгиня: і розумна ти, і добра, і вродлива. Ти достойна царювати з нами!
Ольга. Великий царю, неможливо мені царювати в Царграді: я ж поганка!
Імператор. То хрестися тут, у Константинополі!
Ольга (трошки подумавши). Добре… Тільки, якщо хочеш мене охрестити, то хрести сам.
Імператор. Згоден! Буду тобі хресним батьком. Йдемо до патріарха.
Цар і Ольга йдуть зі сцени.
Ведучий 1. Охрестили її Костянтин з патріархом. Радувалася душею і тілом Ольга. І наставляв її в вірі патріарх, і сказав їй: «Благословенна ти серед Руських князів, бо возлюбила світло, а тьму залишила».
Ведучий 2. І дано було в хрещенні княгині Ользі ім’я Олена, як і Великого Костянтина матері. А після хрещення знов покликав її цар до себе на приватну аудієнцію.
Цар і Ольга повертаються на сцену. На грудях Ольги хрест.
Цар усаджує Ольгу на золотий стілець.
Імператор. Дуже мені до вподоби ти, Олена. Хочу тебе в цариці взяти.
Ольга. Великий царю! Знаю: і я тобі до вподоби, і землі мої прекрасні теж. Але ж одруження наше неможливо!
Імператор (обурено). Ти відмовляєш Костянтину Порфірородному?!
Ольга. Послухай мене великий царю. Я дуже хотіла б бути твоєю жінкою, але ти є мій хресний батько! То ж не вільно тобі брати за жінку свою дочку!
Імператор (у захваті). Ні! Ти, Олена, не мудра, як Соломон! Ти ще мудріша! До сьогодні ніхто не міг перехитрити, мене! А ти – зуміла! Що ж, дочка моя, я пишаюсь тобою. Йди до дому з Богом. А за розум та красу твою обдаруємо тебе багато і золотом, і сріблом.
Всі актори виходять на авансцену й звертаються до глядачів.
Ольга. Княгиня ж, діставши патріарше благословення, пішла на Київ, до дому. І ще довгі літа володіла своїми землями і до кінця днів своїх прагнула переконати і сина Святослава, і двір свій хреститися. Але ж тільки-но внук її, князь Володимир почув її, зробив християнський вибір і навернув до християнства всю Русь.
Імператор. Тому і сказано про велику княгиню Ольгу – Олену літописцем Нестором у його « Повісті временних літ» так: «От же, була Ольга предтечею християнської землі, як вранішня зірка перед сходом сонця і як зоря передсвітом».
Ведучий 1. А Православна церква приєднала княгиню Ольгу до лику святих і прославила, як рівноапостольну, тобто прирівняла в її діяннях до Апостолів Ісуса Христа.