Дійові особи:

Ведучий

Однокласниці:

Оленка

Інна

Люся

Юля

Перед завісою ведучий.

Ведучий. Добрий день, любі глядачі! Сьогодні ми розповімо про один випадок, що ледь не розсварив подружок. А діло було так. Одного разу вони: Оленка, Інна, Люся та Юля, разом готували вправи по математиці. Оленка розібралась з завданням перша.

Завіса розкривається. На сцені три дівчинки сидять за столом. Вони щось пишуть у своїх зошитах.

Оленка (піднімає голову, полегшено зітхає). Фу-у! Нарешті-те здолала. Ну й задачки сьогодні!

Інна. Й не кажи, Оленка! Якби не твоя допомога, мені не вирішити б ні однієї.

Люся. Я б, мабуть, теж не все зрозуміла б.

Юля. Й не дивно! Таких важких задач ще й не було.

Оленка. Добре, дівчатка! Я завжди рада допомогти своїм подружкам. От дописуйте (кладе перед іншими свій зошит), а я побігла, бо аптека закриється, а мені потрібні ліки для бабусі.

Інна. Біжи, біжи, Оленка! Я занесу тобі зошит додому через годину.

Оленка. Спасибі. До завтра, дівчинки.

Оленка йде, а дівчатка на хвилину знов углибляються в зошити.

Інна (з ушануванням). І як це в Оленки все легко з математикою? І вміє так просто роз’яснити. Вона мов професор!

Люся. Ніякий вона не професор. Справа в тому, що вона просто – зуб-ри-ла! Зубрить і зубрить. Коли не звеш гуляти - усе зайнята! (Передражнюючи) “Ой, у мене уроки, ой, у мене справ багато, ой, у мене бабуся захворіла”. Нудно!

Юля. Так, так! Вона просто гордячка й задавака. Ми тільки з нею й дружимо.

Люся. Що правда, то правда, Юля. Помітили, як вона ходить: голову задере й ступає, мов балерина по сцені.

Люся встає й демонструє ходу балерини, яку вона тільки що описувала.

Юля. Ха-ха, точнісінько лебідь біла!

Люся повертається до столу, продовжуючи, кривляючись, демонструвати «балерину», і знов сідає за стіл.

Інна (дуже несміливо). Ви дарма так, дівчатка ...

Юля (перебиваючи Інну). Нічого не дарма, Інночка! Так воно і є! Ой! На годиннику вже шоста! Хто йде додому?

Люся. Я тут дещо ще не дописала.

Інна. Я теж ще посиджу...

Юля. А я вже побіжу...

Юля складає зошита йде до дверей.

Юля. Чао, дівчатка!

Інна та Люся. До побачення.

Інна й Люся знов углиблюються в зошити. А Юля раптом кроки сповільнює, потім зупиняється.

Юля (міркуючи). Я зараз піду, а Інна й Люся почнуть мої кісточки перемивати...Краще нікуди я не піду!

Юля рішучо повертається до дівчат.

Юля (із хитринкою). Ой, Інночка, я зовсім забула, я хотіла запитати в тебе дещо, на одинці. (Багатозначно). Люся, ти вже йдеш?

Люся: Так, так! Я вже закінчила, треба йти. Зараз тільки зошити зберу. До побачення, дівчатка.

Люся направляється до дверей. Юля починає щось шепотіти на вухо Інні. А Люся, так само, як раніш Юля, раптом зупиняється, розвертається й повертається до Інни і Юлі.

Люся (рішуче). А от я без вас нікуди не піду!

Інна (здивовано). Люся, що трапилось?

Люся. А те: я поза двері, а ви почнете мене засуджувати: Люся така, сяка, так? Для цього ти раптом повернулася, Юлечка?

Юля (виправдуючись). Нічого подібного! Із чого ти взяла?

Люся. Знаю, знаю! Тобі б тільки плітки плести!

Інна. Дівчатка, дівчатка! Навіщо ви так одна на другу! Ми так добре...

Далі Юля й Люся поводяться, мов півники, що готові битися.

Юля (перебиваючи Інну, звертається до Люсі). Сама ти плетуха, Люсечка! Хто почав: Оленка зубрила, Оленка “балерина”!

Люся. Ні, ні, ти перша! Правда, Інна, скажи!! Ти Юлечка перша почала осуджувати: Оленка - гордячка! Оленка - задавака!

Інна. Господи! Допоможи мені помирити їх! ( Стає між Люсею і Юлею). Дівчатка! Дівчатка! Це не ви, це я, я в усьому винувата!

Юля й Люся здивовані.

Інна (продовжує). Не дивиться на мене так здивовано. Так, так, я винувата! Бо я слухала ваші осуди Оленки й мовчала… А треба було, треба було… Люся! Згадай недавній урок у недільній школі.

Люся (розгублено й винувато). Урок ... у недільній школі? Так..., адже ми вивчали заповідь Ісуса Христа – «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом будете судити таким же осудять і вас».

Інна. І ще далі «...і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам».

Люся. Так, так, Інна! Пробач, Боже! Що зі мною сталося? Як я могла засуджувати Оленку? Адже вона така чудова подруга! І яке ж дурне те слово – «зубрила»!

Інна. Дуже дурне. Але ледь-ледь не зруйнувало нашу дружбу!

Люся. Це було б жахливо! Дівчатка, простить мені, і забудемо це. Тепер я назавжди запам'ятаю: «Не судіть, щоб і вас не судили»!

Юля (повільно повторює). «Не судіть, щоб і вас не судили»… А що це за недільна школа, куди ви ходите?

Інна. Це Духовна недільна школа при церкві Святого Миколая.

Юля. Я теж хочу вчити такі мудрі заповіді! Можна й мені піти з вами?

Інна. Звичайно, можна, це буде чудово!

Люся. Ми зайдемо за тобою в наступну неділю.

Юля. А давайте покличемо й Оленку! Я впевнена: вона теж піде.

Інна. Гарна ідея! І ми знову будемо всі разом!

Дівчатка збирають зошити.

Ведучий. Отак, завдяки мудрій заповіді, дівчатка замирилися, і ми гадаємо назавжди зрозуміли заповідне попередження Ісуса Христа : «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом будете судити, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам».

Дівчатка й Оленка приєднуються до ведучого.

Оленка. Друзі! Радимо й вам: не судіть своїх ближніх!

Юля. Нікого! Ніколи!

Люся. І міцна, вірна дружба буде вам у відповідь!

Інна. І будьте здорові, наші любі глядачі!

Ведучий. До нових зустрічей у нашому театрі!

Актори розкланюються.