ВВІЧЛИВІСТЬ ПОЖОВЖУЄ ЖИТТЯ
Цар Соломон, Приповісті 25:15
«Ласкаве слово, що весняний день». Народне прислів’я.
Дійові особи:
На сцені, праворуч, за комп’ютером сидить Сашко. Він у захопленні грається в якусь гру зі стріляниною. На лівої стороні сцени є два крісла. На одному сидить мама, яка читає книгу.
Ведучий. Добрий день друзі! Ви, звичайно, знаєте, що таке (підкреслено) ввічливість, правда? І, напевно, усі чули, що ввічливим потрібно бути з усіма й завжди. А тепер пригадаємо, чи часто ми вимовляємо такі чудові слова, як „будь ласка” , „прошу”, „спасибі”? Чи часто ми їх говоримо своїм рідним, друзям, знайомим? На жаль, у мові багатьох хлопчиків та дівчаток ці слова частенько, бува, відсутні. А вони адже не прості, вони мають чарівну силу! От подивиться нашу сценку. Зараз, зліва на сцені, ви бачите маму Сашка. Праворуч, у другої кімнаті, сам Сашко. Він углибився в якусь цікаву комп’ютерну гру. До Сашка заходить його молодша сестричка Женя.
З'являється Женя
Женя (не ввічливо й обурено). Сашко! Ти вже сто годин ганяєш комп’ютера! Безсовісний! Скільки можна? Дай же й мені пограти!
Сашко (продовжуючи грати). Ха–ха! Ще чого! Малечі це шкідливо!
Женя. Це я - малеча? А ну пусти зараз же! Комп’ютер не тільки твій!
Женя намагається відштовхнути Сашка від комп’ютера.
Сашко (відштовхує сестру). А от і мій! Мій! Вимітайся з моєї кімнати!
Женя. Жаднюга!
Сашко. Іди, іди, поки не виштовхав!
Женя. Противний! Злий!
Сашко. Ха-ха! Від такої ж і чую!
Женя показує кулака і язика Сашку ,і, сердито бурмочучи, перетинає сцену, де розлючена, плюхається в крісло біля мами.
Женя (розлючено). Противний! Злий! Жаднюга!
Мама. Що трапилося, доню?
Женя (розлючено). Противний! Злий! Жаднюга!
Мама. Заспокойся Женю! І хто це в нас - противний, злий та й ще жаднюга?
Женя (обурено). Сашко! Ще братом зветься! Не дає на комп’ютері погратися!
Мама. Ага... Зрозуміло. А давай спробуємо виправити діло.
Женя Як, мама, як? Я не можу побороти його, здорового такого!
Мама. А битися зовсім ні до чого. Краще всякої бійки діють чарівні слова.
Женя (із сарказмом). Брэкс- мэкс –рэкс, такі?
Мама. Ні, дорогенька. Брэкс-рэкс-мэкс це в казках, а в нас є інші, дуже знайомі й прості мови. Про їхню чарівність мені, ще маленької, розповіла моя матуся. Дай-но мені своє вушко.
Женя неохоче підіймається й підходе до матусі. Мама щось шепотить Жені на вушко.
Мама. Адже таки слова ти Сашку не промовляла?
Женя. Ні-і…...
Мама. От і піди, перевір їхню силу. Ще цар Соломон промовляв: «М’якенький язик ломить кістку».
Женя. Як це?
Мама. Соломон мав на увазі силу ввічливого та поважного звертання один до одного.
Женя. Щось не віриться!
Мама. Іди, іди, не сумнівайся.
Женя повертається до Сашка. Сашко помічає сестру.
Сашко ( не відриваючись від гри). Знову з'явилася, не запилилася...
Женя (ласкаво). Сашенька! Будь ласка...
Сашко насторожується й продовжує гратися.
Женя. Будь ласка, вибач мені грубощі й, будь ласка, дозволь мені погратися за комп’ютером.
Сашко, перестає грати, здивовано дивиться на Женю.
Женя. Прошу, братику…
Сашко, вражений і з подиву утрачає дарунок мови. Він мовчки підводиться зі стільця й жестом пропонує сестрі сісти на його місто. Женя чмокає Сашка й радісна миттю сідає за комп’ютера.
Женя. Спасибі, спасибі, Сашенька! Ти най-чудовий брат у світі!
Сашко зомліває й падає на підлогу. Женя кидається до брат.
Женя. Господи, що це з ним? Зомлів?!
Женя намагається привести його до тями: трясе його, поплескує по щоках, швидко й різко мотає його руками, подібно тому, як роблять людині штучне дихання.
Женя (розгублено). Оце так ! Дійсно, якесь чарівництво! Що ж робити? Як привести його до тями?
Женя знов ніжно гладить Сашка по щоках, голові. Сашко відкриває очі.
Женя. Дякую Господу! Ой, братику, ти так налякав мене! Давай, підводься вже...
Женя допомагає братові підвестися й сісти на стілець.
Сашко (розчулено). Дякую, сестричка... Я й не знав... не знав, що ти така ніжна... ввічлива... Грайся з комп’ютером, скільки хочеш! А я перепочину.
Женя. спасибі, спасибі, Сашко! Звичайно, тобі треба відпочити! І голівка твоя зморилася кмітувати, і вічка стомилися в екран удивлятися!
Сашко. Як приємно, коли хтось такий турботливий... Дякую, маленька... І де ти навчилася такої чемності?
Женя. Матуся! Матуся нагадали про чудодійні слова: (підкреслено) „дякую”. „прошу” та „будь ласка”!
Сашко. Дійсно дива! Почну і я їх частіше згадувати. А зараз, хочеш, покажу нову гру?
Женя. Авжеж, будь ласка!
Женя й Сашко, задоволені один одним, сідають за комп’ютер разом, а до них підходе мама.
Мама. Як тут у вас, справи?
Сашко й Женя (разом). Чудово, матуся!
Мама. Я дуже рада. Ото ж, діти, пам’ятайте: увічливі слова роблять дуже приємні дива!
Мама, Сашко й Женя, і ведучий підходять на авансцену й звертаються до глядачів.
Ведучий. Хлопчики та дівчатка! Давайте ніколи не забувати ці такі красиві та ще й чарівні слова:
Мама. Бути ввічливим - це не тільки виховано, красиво, а й (підкреслено) приємно й навіть корисно! Пам’ятаєте, що помітив наймудріший біблійний цар Соломон: „...м’якенький язик ломить кістку.” А східні мудреці впевнено мовлять так: „Ввічливість подовжує саме життя!”
Женя (до залу). То ж будемо пам'ятати?
Діти (у залі). Так!
Мама. Тоді - будьте здорові, друзі!
Усі актори. І до нових зустрічей у нашому театрі!
Актори розкланюються.